Любарщина духовна





Любарщина духовна ЛЮБАРЩИНА ДУХОВНА. У всякого своя доля І свій шлях широкий: Той мурує, той руйнує, Той неситим оком - За край світа заглядає Чи нема країни, щоб загарбать І з собою взять у домовину Т.Г.Шевченко „Сон” Уявіть собі, що ви перенеслись у Любар десь так років на 200 в минуле і стоїте на мості, що з’єднував Cтарий та Новий Любар. Тільки тоді він був не на цьому місці де тепер, а йшов від півострова ( де колись був автопарк) до колишньої старої лікарні. На одному березі стояв палац, на іншому також палац. На новолюбарському березі виднівся костьол і монастир св. Архангела Михаїла та св. Яна Непомуцена та трохи ліворуч церква. На півночі сяяли куполи Свято- Георгієвського монастиря. На захід, на старолюбарському березі, стояла синагога, та церкви: одна на початку Стрижівки інша на початку Широкої вулиці. Ратуша була на торговій площі, де зараз кінотеатр (сама площа була від гармати -до сучасного приміщення міліції та пожежної) . Пошта – де пам’ятник афганцям (Старолюбарська школа). Непогане було містечко. І це лише в Любарі. А якими були наші села? Проте війни, революції, прихід до влади нових „хазяїв” лишили до наших днів мізерну частку того, що було побудовано дідами. Зовсім недавно зникло з поверхні планети і багато того, що було побудовано батьками. Мабуть якась хвороба руйнації, – ламати і трощити побудоване, а потім бідкатися що у нас нічого немає: ні підприємств, ні пам’яток, ні корівників, ні металевих люків на каналізації. Тай шляхетне звання „каналізація” вже не личить тому іржавому господарству, яке майже щодня завдає клопоту комунальникам. Але залишається історія. Пам’ять зруйнувати ще не вдалося. Деякі відомості можна таки зібрати. Особливо про найвеличніші споруди нашого краю - про храми. Їх історії, як життя людей. Люди, на жаль, не знають історії своїх храмів, та й їх настоятелі, часто немісцеві, мало що можуть розповісти навіть про своїх недавніх попередників, не кажучи вже про історію зруйнованих культових споруд. Власне, цю прогалину і беремося, в міру сил, заповнити на сторінках нашого розділу, який вирішили назвати Любарщина духовна. Бо час та люди нищать все. І культові споруди, не дивлячись на їх особливий статус теж горять, валяться, руйнуються, гниють та страждають від людей-руйнівників. А от з духом складніше. Він ще, здається, не зовсім знищений. Більшість наших людей, за 19 років після безбожного комуністичного режиму, стали релігійними, але не стали віруючими. Релігійними - це значить що вони варять найсмачнішу кутю (з родзинками, горіхами, бананами, ківі , кокосами та різними присмаками, які тільки можна собі уявити), печуть найпухкіші паски (знають сотні рецептів), святять найбільше крашанок, писанок, шкрябанок та інш. Тому що тепер вже комуністи не забороняють. А от стати віруючим – це значить спробувати, ну хоч тиждень, не порушити жодної з Десяти Заповідей Божих.. Уявіть собі, що станеться з любарським базаром, коли всі торгівці перестануть обманювати, божитися, лжесвідчити! Вся торгівля пропаде. А що робити політикам місцевого масштабу чи просто любителям пліткувати? Невеселим стане наше життя! Мабуть тому всі стали такими релігійними і такими... невіруючими. Але святі отці кажуть, що релігійні ми теж не дуже. В основному на святки. Правда, в духовному житті району не все так запущено. Освячуються нові храми, на храмові свята приїздять видатні церковні ієрархи, відкриваються недільні школи. Ініціатором створення та спонсором цих шкіл (у Панасівці та Липно) виступила районна організація партії „Батьківщина”. Районна „Батьківщина” взагалі дуже багато уваги приділяє допомозі храмам. Власне храмам і громаді, а не купівлі настоятеля, особливо перед черговими виборами. „Батьківщина” в міру сил, допомагала і допомагає храмам незалежно від часу виборів та прихильності конфесій до цієї політичної сили. Найбільше допомоги отримала УПЦ, яку ще називають Московським патріархатом (це не є офіційна назва). І це при тому, що всі знають, що не будуть вони проводити молебні за жертвами Голодомору і агітують на проповідях (а це таки є!) за іншу політичну силу. Тут справа не в політиці, а в принципі. Віруючі, врешті, розберуться хто безкорисливо допомагає, а хто купує голоси. Але, варто визнати, що доходить до них дуже повільно. Культові споруди – це ще і принада для туристів, і просто окультурене місце, окраса містечка чи села. Якщо вірити великому Ле Корбюзьє, то архітектура – це застигла музика. В такому випадку культові споруди –це застиглі псалми та молитви, з якими протягом століть зверталися до Творця наші предки. Можливо історія культових споруд району навчить когось ставитись з пошаною до того, що ще не зруйноване? Але кого історія навчила?... А втім, читайте... Канчура Віктор повний текст збірки - за посиланням
	Збірка статей "Любарщина духовна" упорядник Віктор Канчура Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України в Любарі